Шановні гості сайту!
На цій сторінці практичного психолога ЗДО
Павлюка Івана Васильовича
ви можете знайти для себе цікаву і корисну інформацію
і низку професійних порад.
Про мистецтво спілку вання з дітьми пропонуємо прочитати тут: wym-1712755188262
Підтримуємо та заспокоюємо
Шановні батьки! Пропонуємо вам приклади ймовірних ситуацій із варіантами рішень, які допоможуть адекватно підтримати дітей в умовах сучасних обставин.
Якщо дитина усього боїться
Дитина дошкільного віку може почати боятися залишатися на самоті, ходити в туалет, засинати чи бути далеко від батьків у інших ситуаціях. Дитині потрібно вірити, що батьки зможуть захистити її в усіх ситуаціях, а інші дорослі, наприклад, родичі чи близькі знайомі, завжди їм допоможуть.
Наші дії:
Намагайтеся бути спокійними в присутності дитини, не говоріть їй про свої страхи.
Запевніть дитину, що не залишите її та зможете захистити.
Нагадайте дитині, що є люди, які допомагають сім’ям залишатися в безпеці. Отже, якщо вам знадобиться допомога, ви зможете її отримати.
Переконайте дитину, що повернетеся, якщо вам потрібно кудись піти. Уточніть, коли саме будете вдома й повертайтеся вчасно.
Навчіть дитину ділитися з вами страхами, переживаннями.
Стежте за собою, коли говорите по телефону або з іншими людьми, щоб дитина не чула, як ви обговорюєте свої страхи.
Спонукайте не тримати негативні переживання в собі: «Якщо ти злякаєшся, підійди та візьми мене за руку. Тоді я знатиму, що ти хочеш мені щось сказати».
Коли дитина не впевнена, що небезпека минула
Дитина дошкільного віку може почути розмови дорослих або старших дітей, побачити щось по телевізору чи просто уявити, що стресогенна ситуація почалася знову. Дитина вірить, що небезпека близько, навіть якщо воєнні події, про які вона почула, відбуваються далеко. Завдання батьків:
Поясніть ситуацію багато разів простими словами. Якщо потрібно, робіть це щодня.
Переконайтеся, що дитина розуміє слова, які ви використовуєте.
Дізнайтеся, які ще пояснення чи слова дитина чула. Виправте неточності.
Скажіть дитині, що небезпека не поряд із вами, якщо перебуваєте далеко від місця воєнних подій.
Намалюйте або покажіть на карті, наскільки далеко перебуваєте від місця, де відбуваються воєнні події: «Поглянь: небезпечно ось тут, а ми з тобою зараз тут — у безпечному місці».
Якщо дитина безпорадна
Дитина дошкільного віку не може захистити себе в мирний час, а у стресогенній ситуації почувається ще більш безпорадною. Тому вона повинна розуміти, що батьки подбають про її безпеку. Для того щоб сигналізувати батькам про свою потребу, дитина може стати незвично тихою або, навпаки, збудженою. Наші дії:
Створіть для дитини комфортні умови, можливість поїсти та попити, відпочити, погратися чи помалювати.
Допоможіть перейти від спонтанної гри чи малювання про травмівну подію до заняття, що дасть дитині змогу почуватися ліпше та в безпеці. Наприклад, намалювати для бабусі листівку.
Запевніть дитину, що ви та інші близькі подбаєте про її безпеку.
Частіше обіймайте дитину, тримайте її за руки, колихайте, гойдайте на колінах.
Знайдіть спеціальне місце, де дитина зможе безпечно гратися й перебуватиме під вашим наглядом.
Якщо поведінка дитини регресує
Дитина повертається до поведінки, яка властива дітям ранньому віку: смокче великий палець, страждає від енурезу, говорить звуками або складами, хоче сидіти в мами/тата на руках. Наші дії:
Не звертайте надмірну увагу на таку поведінку дитини й зберігайте спокій. Дитина може демонструвати регресивну поведінку тривалий час.
Якщо дитина страждає від енурезу, не коментуйте те, що сталося, й не дозволяйте нікому соромити чи критикувати дитину.
Якщо дитина боїться, що військові дії почнуться знову
Дитина починає боятися, коли бачить, чує чи відчуває нагадування про подію, яку пережила. Завдання батьків:
Поясніть дитині різницю між подією та нагадуванням про неї.
Захищайте дитину від нагадувань про війну, якщо можете.
Заспокойте дитину, якщо вона боїться гучних різких звуків чи світла, що нагадують їй про військові дії: «Наразі гримить, але це не означає, що обстріли почнуться знову.».
Захистіть дитину, якщо можете, від згадок про війну по телебаченню, радіо та в інтернеті. Адже вони можуть зумовити в дитини страх, що це повториться.
Якщо дитина мовчить
Дитина відмовляється розмовляти або їй складно поділитися тим, що її непокоїть.Що робити?
Допоможіть дитині підібрати слова, щоб висловити емоції, як-от гнів, смуток, хвилювання за батьків, братів, сестер та друзів.
Не змушуйте дитину говорити, але скажіть, що завжди готові вислухати її та поговорити.
Запевніть дитину, що емоції, які вона відчуває, — нормальні: «Діти можуть дуже сумувати, коли їхній будинок зруйнований».
Подбайте про те, щоб у дитини були іграшки та матеріали для творчості, завдяки яким вона зможе виразити свої емоції. Відтак озвучте емоції, які відіграла чи зобразила дитина, щоб перевірити, як вона почувається: «Це дуже страшний малюнок. Тобі було страшно, коли ти побачила вогонь?».
Якщо дитина має проблеми зі сном
Дитина боїться залишатися вночі на самоті або спати одна, прокидається через те, що їй сняться жахіття. Завдання батьків:
Запевніть дитину, що вона перебуває у безпеці. Проведіть разом більше часу перед сном, займаючись спокійними і тихими видами діяльності.
Дозвольте дитині спати з неяскравим нічником або недовго спати з вами.
Поясніть, якщо необхідно, різницю між сном та реальністю.
Подбайте, щоб дитина займалася спокійними видами діяльності перед сном. Розкажіть улюблену казку із заспокійливої теми.
Скажіть дитині перед сном: «Сьогодні ти можеш поспати з нами, але завтра ти спатимеш у своєму ліжечку».
Запевніть дитину, що їй нічого не загрожує: «Нічні жахіття сняться тому, що ми чогось боїмося, а не тому, що є реальна небезпека».
Якщо дитина залишила свою рідну домівку
Прибувши на місце тимчасового перебування, діти стикаються з адаптацією до нових умов. Завдання батьків:
Організація побуту для себе та дітей.
Пояснити дитині відмінності («не так, як вдома»).
Озвучити плани щодо короткострокових і довгострокових ваших планів.
Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут зараз безпечно».
За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками. Познайомте дитину з її ровесниками, які проживають поруч. Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій –це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Вираження агресії в іграх –є типовим способом впоратися з травмуючим досвідом. Діти можуть разом покричати, покидати камінчики у воду, поборотись жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших.
Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені також сумно». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї/улюбленої активності.
Якщо дитина не розуміє, що таке смерть
Дитина дошкільного віку не розуміє, що смерть — необоротна. Дитині властиве «магічне мислення» й вона може думати, що її думки спричиняють смерть. Дитина може дуже сильно переживати смерть близької людини чи домашнього улюбленця. Наші завдання:
Поясніть дитині, що таке смерть. Використовуйте конкретні й відповідні віку дитини слова, не давайте хибних надій.
Не знецінюйте почуття дитини, зумовлені втратою близької людини чи домашнього улюбленця.
Звертайте увагу на те, що дитина хоче дізнатися. Відповідайте на запитання та цікавтеся, що ще дитина хотіла б знати.
Дозвольте дитині взяти участь у релігійних чи культурних обрядах горювання, оплакування.
Допоможіть дитині знайти спосіб прощатися. Наприклад, намалювати щасливі спогади, переглянути фото й відео на телефоні, запалити свічку.
Поясніть, що втрата необоротна й сталася не з вини дитини: «Ні, дідусь не повернеться, але ми можемо думати й говорити про нього, згадувати, як весело разом проводили час», «Пожежний сказав, що ніхто не міг врятувати котика. Це не твоя провина. Я знаю, ти дуже сумуєш за ним».
Розчарування, страх та відчай виникають тоді, коли не здійснюються очікування. Психологи радять не очікувати, що війна завершиться швидко. Найкраще для психіки – звикнути до нових реалій. Якщо ж постійно чекати швидкого завершення цього жаху, можна впасти у відчай.
Найкраще, що можна зробити - продовжуйте жити! Заведіть традиції та виконуйте щоденні рутинні справи. Це допомагає справлятися зі стресом та відволікатися від того, що відбувається у країні.
Вправи для розвитку уваги.doc
Мистецтво спілкування з дітьми.docx
Коментарi